[Останнє з форуму]

Що таке «європейські стандарти »: роздуми для кожного громадянина

25 березня 2010

Кирило Кожум‘яка, «Новий Київ»

Мрія українців про «доброго пана», який принесе європейський рівень життя тут і зараз, на синьому блюдечку з жовтими зірочками – одна з причин низького рівня розвитку  України. Демократія по-європейськи – це не вкидання зібганого аркуша в скриньку раз на чотири роки. І не кухонні теревені про те, хто і скільки вкрав.  

Риторика «Європейського»  у рамках пострадянської України – брязкальце, за яке індіанці свого часу продавали коштовності. На «європейській темі» виїхала велика кількість політиків, які, втім, потрапивши до влади, втрачали ентузіазм. Це риса не лише політиків, але результат пасивності громадськості. Європейська демократія – це розуміння своєї гідності та щоденна боротьба за права і поважне ставлення. Досить пригадати буремний досвід Європи 1960-х.

До улюблених ілюзій «європейців» належать чесність можновладців на Заході,  репрезентативність влади і звітність перед народом. Гаслами «Європейський ремонт», «Європейська столиця» політтехнологи намагаються  завуалювати вічні цінності: добробут, чесність, прозорість влади. Ніби, так у Європі.

На прикладах  з  життя кількох міст спробуємо показати облудність західного «смаколика» та сподівань на зміни без докладання зусиль.
Жителі чеського містечка Хомутов нині занепокоєні  проблемою, з якою водії зустрічаються на вулиці Великій кільцевій – комерційним сексом при дорозі.  За інформацією Denik.cz, жителі міста встановлюють на дорогах плакати із зображенням жінки із черепом замість обличчя та написом «Тут СНІД і сифіліс». Кампанію ініціювала  жінка, яку, за її словами, неодноразово плутали з повією. Отже,  містечко бореться за своє моральне обличчя, а поліція отримала право стягувати із працівниць любовної сфери штрафи у вигляді  прикрас і мобільних телефонів.

До речі, тіньовий сектор європейського ринку проституції є досить широким, і працевлаштовує щорічно тисячі вихідців із країн СНД. Цікавими є маркетингові ходи європейських будинків розпусти. Зокрема, у липні 2009 року німецький заклад Pussy-Club пропонував «антикризову акцію»: за 70 євро клієнт міг «зняти» стільки повій, скільки бажав. За інформацією The Times, всередині місяця, коли виплачується заробітна плата, передбачено знижки для тих, хто приїхав на велосипеді чи громадському транспорті, для працівників таксі та прибиральників сміття. Як то кажуть, «рівні можливості для всіх».
Майже кожна виборча кампанія в Києві акцентує увагу на боротьбу з криміналітетом і обіцяє зробити все як у Європі. Що ж там?  Мафія на Заході – факт із яким рахуються. І, скажімо, італійські бандити впливають на прийняття рішень владою не меншою мірою, ніж українські. Не без сприяння Лакі Лучано, представника італійської мафії, спецслужбами США було організовано антифашистський спротив у Італії в період Другої світової. Контрафактне виробництво алкоголю європейцям теж відоме: у квітні 2009 року BBC звернулася до слухачів із інформацією про те, що у країнах ЄС, у тому числі Британії, під маркою дорогого французького вина продається «дешевий продукт, що шипить».

До теми свободи слова, у листопаді 2009 року одіозний прем’єр Італії Сільвіо Берлусконі погрожував авторам серіалу «Спрут» за «підрив іміджу країни».  Між іншим, Берлусконі та сенаторові делл’Утрі закидалася участь у кривавих розборках у 1992-1993 роках. А роком раніше, у 2008 році, лідер «Вперед, Італіє!» пролобіював закон про судовий імунітет для вищих посадових осіб.
Корупція в Європі  проникла навіть у Швейцарію. Так, у  1994 році було розкрито хабарників серед ревізорів ресторанів і барів. У одному випадку сума отриманих хабарів була на рівні 2 мільйонів доларів. Було також притягнуто п’ять ревізорів зі складу уряду, що лобіювали деякі фірми під час держзакупівель. Офіційна статитистика рівня корупції в Європі – наслідок узаконених механізмів лобіювання, за якими, гроші можна перераховувати на рахунки спеціально створених фондів. Втім, чи виграє від такого кроку хтось, крім держави (яка, за рахунок податків, стає «третім» у інтимному процесі хабара) – факт сумнівний.
Колись кияни, розчарувавшись у власній здатності навести лад, звернулися до Володимира Мономаха. Досвід країн, де «демократія» не є пустим звуком показує, що лад може навести лише громада, здатна організовувати управління над містом і контроль над обраними посадовцями. Без сильної громади, без бажання кожного киянина присвячувати кілька хвилин у день справам столиці усі обіцянки є лише «цукеркою». У якій крім яскравого, «європейського» фантика немає нічого корисного.